Твереза Славутчина
 

Демагогія алкогольна

ЩО ТАКЕ ДЕМАГОГІЯ

Демагогія алкогольна (проалкогольна) — це спекуляція науковими фактами про алкоголь у відверто підлих чи корисливих цілях. Зазвичай вона супроводжується фальсифікацією подій з історії алкоголізації і тверезницьких рухів або перекрученим їх зображенням, оформляється зовні правдоподібною, але, по суті, майстерно підтасованою арґументацією. Удавана правдоподібність демагогічного словесного потоку часто дозволяє алкогольним програмістам досягати бажаних результатів, не проявляючи своїх справжніх намірів.

Алкогольна демагогія стала сильним і небезпечним засобом маніпулювання індивідуальною та масовою свідомістю. Зовнішня ознака демагогії — несправжній пафос, барвисте красномовство, апеляція до примітивних, нижчих інстинктів слухачів тощо.

Коли людина говорить про алкоголь неправду — це значить, що вона або якимось чином зацікавлена в тому, щоб люди пили, або просто є залежною від алкоголю і всієї супутньої брехливої інформації, масштаби якої важко переоцінити.

Існує безліч провокаційних запитань і тверджень, які відносяться до алкогольної демагогії. У цьому розділі ми розглянемо найпоширеніші їх приклади.

«КОЛИ ВИП'Ю — МЕНІ ДОБРЕ!»

Стан збудження, який відчуває багато людей, що звикли до вживання всередину алкоголю, пояснюється такими причинами:

1. Фізіологічна: в результаті дії психоактивної речовини — етанолу — на структури лімбічної системи й опіатоподібні рецептори головного мозку виникає явище, що давно відоме в медицині і називається ейфорією. З’ясуємо, що ж це таке.

Ейфорія — це суб'єктивно приємний стан, у якому людина відчуває збудження, особливого роду «бадьорість», «прилив сил», «поліпшення» настрою; виникає гіпертрофоване відчуття своєї значущості, інколи — необмеженості можливостей. Іноді ейфорія виявляється у відчутті «приємної» приголомшеності, «розслабленості», «задоволеності», безтурботності, уявного «благополуччя».

Однією з причин ейфорії є збудження підкірки, найстаршої у філогенетичному сенсі частини мозку, тоді як робота молодших і чутливіших його частин сильно порушується або паралізується.

Будучи суб'єктивно приємною, сама по собі ейфорія є ризикованим станом, оскільки людина при цьому тією чи іншою мірою відключається від реальності. За рахунок обману психіки хімічною речовиною вона відчуває себе «на вершині блаженства».

І що найцікавіше — нещасна жертва алкогольної ейфорії зазвичай не помічає порушення нормальної діяльності свого організму. Якщо ж цій людині натякнути, що вона, м'яко кажучи, знаходиться не в нормі — реакція запамороченої свідомості й ураженого самолюбства може бути непередбачуваною...

2. Соціально-психологічна: весь широкий діапазон емоцій, що виявляються зазвичай в учасників алкогольного застілля, найчастіше залежить не від дії на організм психотропної речовини з різнокольорових пляшок.

Збуджений стан психіки виникає значно раніше — вже при спогляданні закупореної склотари з отрутою.

Коли двоє друзів «добре проводять час» з вином або пивом, вони не сидять в очікуванні, поки достатня кількість алкоголю абсорбується кишечником, надійде у мозок і потрапить у відповідні його центри.

Людина, що зібралася «культурно» залити в себе «помірну» дозу наркотичної суміші, вже заздалегідь підсвідомо готується поводитися так, як заведено в цій компанії. Стан збудження ініціюється не вживанням усередину того або іншого розчину С2Н5ОН, а запрограмованістю людини на певну поведінку, яка і запускає процес отруєння компанії, що зібралася за столом, етаноловмісними рідинами. Тому цілеспрямована заміна стереотипів про дію алкогольних та тютюнових наркотиків, що склалися у людини, може повністю змінити ставлення до їх вживання.

3. Морально-етична: люди вдаються до алкоголю не лише сподіваючись (наївно та безпідставно) позбутися неприємних відчуттів напруження або втоми. Головна причина багатьох цілеспрямованих самоотруєнь — бажання заглушити докори сумління. Проте, створюючи на короткий час ілюзію спокою, алкоголь не лише не усуває причини неприємностей, а й ще більше посилює їх, ускладнює й обтяжує життя людини. Наступного дня після «зцілення» ейфорією невирішені проблеми і неприємні відчуття повертаються, і при цьому дуже рідко виникає бажання шукати конструктивні шляхи їх вирішення.

А бідолаху, який одного разу вже пішов на компроміс з власною совістю, набагато простіше схилити до повторного алкогольного наркозу… І поступово всі життєві негаразди настільки посилюються, що ніхто вже не в змозі з ними впоратися.

Людина непомітно для самої себе морально опускається, не кажучи вже про якийсь творчий пошук або прагнення до вершин моральної досконалості. Оскільки, як влучно підмітив Л. Толстой, спирт консервує душу і розум так само, як анатомічні препарати.

«ВСІ ЛЮДИ П'ЮТЬ»

«Чому ви не п'єте? — питають питущі тверезого. — Адже нині всі п'ють…» Це провокаційне запитання абсолютно неправильне! Не тому треба дивуватися, що людина не вливає в себе алкогольну отруту, а тому, що інші люди це навіщось роблять.

Кажуть, що п'ють для здоров'я. Проте від тверезості споконвіку ще ніхто не хворів; нікому і на думку не спадало влаштовувати лікарні для тверезників. Про лікування ж алкоголіків, тобто людей, які отруїли спиртом і тіло, і свідомість, чуємо все частіше і частіше. Крім того, ціла низка хвороб (не будемо їх зайвий раз перелічувати) є неминучим супутником вживання всередину алкогольних розчинів.

Говорять, що п'ють від горя або ж для веселості.

Знову не зрозуміло!

Ніхто, ніде і ніколи не скаржився на тверезість. Через тверезість батька, чоловіка або сина жодна сльоза в світі не була пролита. Через пиття ж — навпаки. Якщо зібрати всі сльози, викликані пивом, вином і горілкою, вони затопили б усі шинки. Погана, виявляється, «веселість» у питті, якщо воно несе з собою плач, горе і прокльони.

Людина, яка не приймає отрути, вчиняє адекватно. Вона виконує функцію самозбереження — захищає свій організм. А ось успіх питущого більш ніж сумнівний: якщо тільки його не вирвало — він отруїв свій мозок, свої репродуктивні органи, знизив свій імунітет і підвищив схильність до різних захворювань.

Отруюючи організм понад один раз на місяць, людина постійно тримає у паралізованому стані вищі відділи мозку. Отруюючись більше одного разу на тиждень, людина не виходить із запою. Серйозно обдумавши і зваживши все це, дійсно дуже важко зрозуміти — навіщо ж люди п'ють? Навіщо витрачають зароблені гроші на отруту, навіщо так наполегливо пригощають цією отрутою інших? Залишається одне пояснення — погана звичка, прищеплена в наймолодшому, ще несвідомому віці ганебними пустощами дорослих.

«Так роблять усі». Та чи завжди правильним є те, що роблять «всі»? Потрапимо до дикунів-людоїдів — там усі ласують людським м'ясом. Ми теж будемо? Потрапимо до грубих язичників — вони поклоняються ідолам. Разом з ними молитимемося істуканам? Прийдемо в божевільню — там всі дивачать, кривляються, кричать і буянять. Разом з ними почнемо дуріти?

Ні, ні і ще раз ні!

Так навіщо ж труїтися алкоголем тільки через те, що «всі так роблять»? Чи не краще дивитися не на те погане, дике і грубе, що роблять горезвісні і безликі «всі», а на те добре і світле, до якого прагнуть окремі — хай небагато, проте кращі люди?

Був час, коли скрізь було багато всякого дикунства. Але поступово, крок за кроком, рік за роком, кращі люди вибиралися на кращу дорогу самі і тягнули за собою інших. Ось і зараз настає той переломний момент в нашій історії, коли іще з однією дикою традицією, яка забирає величезну кількість людських життів, повинно бути покінчено.

«ТВЕРЕЗНИКІВ НЕ ПОВАЖАЮТЬ У КОМПАНІЯХ»

Це лише спочатку здається, ніби від тверезника — справжнього, здорового тверезника, який зробив свій вибір під впливом усвідомленої інформації, а не хронічної виразки шлунку — суспільство відвернеться.

Заявляючи привселюдно про своє природне, свідоме неприйняття будь-яких розчинів алкогольної (як і будь-якої іншої) наркотичної отрути, людина може втратити хіба що своїх дійсних чи потенційних собутильників. Справжні друзі не тільки не відвернуться від тверезої людини, а й підтримають її в цьому доброму починанні! Більш того, керуючись пошаною і непідробленою, щирою дружбою, оточуючі із задоволенням візьмуть з неї приклад: найближчим часом приймуть для себе таке саме рішення — жити тверезо.

І лише недоброзичливці можуть дозволити собі негативні висловлювання з приводу тверезого способу життя, ну а тим більше — на адресу тверезої людини, що свідомо живе в цьому природному стані.

Поки людина вільна від впливу алкоголю (коли спиртне викликає у неї емоцій не більше, ніж керосин, шампунь чи пінка від прального порошку), вона — особистість. Як тільки вона втрачає цю свободу і набуває пристрасті — вона жертвує власною індивідуальністю. Зливається із величезною масою запрограмованих на вживання алкоголю і тютюну, яка бездумно наслідує одурманюючу моду, однаково мислить, однаковими засобами досягає однаково приземлених і безглуздих цілей…

А якщо розібратися — то це пристрасть отримує собі у підпорядкування ще одну людську істоту, яка не так давно ще могла називатися Людиною і прагнути чогось високого. Підкоряючись нав’язуваній алкогольній «моді», колись ще вільна особистість стає знеособленим знаряддям для привнесення у світ холоднокровної байдужості, хаосу і навіть явного зла.

«АЛЕ Ж БАГАТО ЗНАМЕНИТИХ ЛЮДЕЙ ПИЛИ!»

Захисники алкогольної ейфорії люблять ставити у приклад видатних правителів, відомих письменників, які не проти були перекинути чарку-другу, навіть у віршах виражаючи свою прихильність до спиртного. Навіть кажуть, що саме алкоголь — причина їхньої геніальності.

Замислимося: можливо, творчий процес відбувався у них не завдяки, а всупереч наркотичному самоотруєнню?! І які шедеври могли б вони створити, не обмежуючи свої творчі здібності алкогольною інтоксикацією? Адже одурманювання наркотичною речовиною поступово губить саму спроможність до творчості. А «проявами фантазії» і «досягненнями творчої думки» іноді називають і плоди галюцинацій, викликаних психоактивною речовиною…

Алкогольне сп'яніння — це не що інше, як гостра інтоксикація, зумовлена психотропною дією рідин, що містять етиловий спирт. І визнавати вершиною людського генію будь-яку «творчість», здійснену під впливом алкогольного отруєння, було б вкрай необачно.

Знаючи, що питуща людина оскотинюється рівно настільки, скільки випила спиртного, в Давній Греції дітям наочно (на рабах) показували, що алкоголь — засіб пригнічення розумової діяльності. Про яку творчість тут може йти мова?!

Навпаки, нещасні жертви одурманення стають не творцями, а «пластиліном» у чужих руках. Людьми, які п’ють, легко керувати, тому що питущий не мислить, а мислячий — не п'є.

«ЗВІСНО, АЛКОГОЛІЗМ — ЗЛО. АЛЕ ЯКЩО НЕ ЗЛОВЖИВАТИ?»

Які б не були важкі наслідки алкоголізму, корінь проблеми не в ньому. Трагедія починає розігруватися з найпершого випадку вживання алкоголю. Враховуючи, що етанол — наркотик і протоплазматична отрута, кожній освіченій людині має бути зрозуміло, що боротися з алкоголізмом, не запобігаючи вживанню алкоголю — це все одно, що боротися з убивством під час війни.

Абсолютно очевидно, що якщо йде війна — будуть і поранені, і вбиті. А якщо має місце вживання спиртних «напоїв», яке, до того ж, у так званих «культурних» формах позиціонується престижним, то будуть і п'яниці, й алкоголіки. Не визнати цього можуть лише ті, хто абсолютно отруїв свій мозок алкоголем, або ж задоволений існуючим становищем і хотів би стабілізації досягнутого рівня споживання, а отже — продовження деградації і повного вимирання нашого народу.

Необхідно також пильніше розглянути сам термін «зловживання». Якщо є «зловживання», то мається на увазі, що буває і вживання не в зло, а в користь. Але такого вживання немає! Будь-яка доза алкоголю завдає шкоду організму. Відмінність лише в ступені цієї шкоди.

Термін «зловживання» загалом некоректний, і водночас дуже підступний: він дає можливість прикривати будь-яку кількість випитої отрути відмовкою — я, мовляв, не зловживаю. Насправді будь-яке вживання спиртних виробів завжди є зловживанням.

Крім того, неправильно вважати, що згубна звичка стосується лише конкретної питущої людини: п'є, мовляв, — сама собі гірше робить. Вживання алкоголю, як найсильніший бацилоносій, тягне свої щупальця до оточуючих, і в першу чергу — до юного покоління. «Культурний» алкоголепивець (на відміну від набагато «наочнішого» в цьому відношенні бомжа-алкоголіка) показує згубний приклад дітям, провокуючи їх якнайшвидше почати наслідувати «дорослу» поведінку, несвідомо стаючи жертвами ритуалів самоотруєння та підриваючи при цьому своє здоров'я.

«А ЯК ЖЕ «КУЛЬТУРА» ПИТТЯ?»

Розмови про «помірні» дози і «культурне» винопиття — це пастка для простаків. Усі питущі, п’яниці та алкоголіки починали пити «культурно», а закінчували в психіатричних лікарнях або на кладовищі років так на 20 раніше призначеного терміну.

Спробуємо з наукових позицій розглянути це питання. По-перше, жоден із захисників «культурного пиття» не сказав, що це таке. Що розуміти під цим терміном? Як пов'язати ці несумісні, взаємовиключаючі поняття — алкоголь та культура?

Можливо, під терміном «культурного пиття» люди розуміють обстановку, в якій відбувається поглинання вина. Гарно сервірований стіл, чудова закуска, вишукано одягнені люди, і п'ють вони вищі сорти шампанського, лікеру чи коньяку… Це — «культура пиття»?

Як показують наукові дані, опубліковані ВООЗ, ще наприкінці ХХ століття на перше місце в світі вийшов так званий «менеджерівський алкоголізм», тобто алкоголізм ділових людей, відповідальних працівників.

Отже, якщо в поняття «Культура пиття» вкладається вартість алкогольних сумішей або обставини, за яких «пристойні» і «культурні», здавалося б, люди отруюють себе цими наркотичними рідинами, то, як бачимо, це не витримує критики.

Можливо, прибічники «культурного пиття» мають на увазі, що після прийняття якоїсь дози алкоголю люди стають культурнішими, розумнішими, а їхні розмови — цікавішими, змістовнішими, наповненими глибоким сенсом?

Але який орган, як не головний мозок, відповідає за культуру людини? Для того щоб збагнути всю абсурдність словосполучення «пити культурно», корисно згадати, як алкоголь діє на мозок.

Школа І. Павлова довела, що навіть найменші дози алкоголю в корі головного мозку впливають на ті його ділянки, де закладені елементи виховання, тобто культури. Так про яку ж «культуру пиття» можна говорити, якщо вже після першого келиху шампанського починає зникати з мозку все, набуте з вихованням?

Ні в мисленні, ні в діях людини, що прийняла будь-яку, в тому числі «малу» дозу алкоголю, немає нічого такого, що хоч якоюсь мірою нагадувало б культуру.

А тим часом сліпа віра в існування якоїсь «культури пиття» щодня продовжує завдавати непоправної шкоди нашому суспільству.

У 1925 році, коли ще пропагувалася абсолютна тверезість, непиущих серед різних категорій робочих-чоловіків було 43%.

Нині абсолютних тверезників серед чоловіків менше 1%…

П'яниць та алкоголіків у 1925 році було всього 9,6%.

Вже у 1973 році їх стало 30%.

Найменш стійкою щодо алкоголю є молодь: якщо у 1925 році тих, що спробували алкоголь у віці до 18 років, було 16,6%, то в 1975 році їх стало вже 95%. В наші дні молодь залучається до вживання слабоалкогольних рідин ще раніше. І робиться це за порадою ровесників (а іноді — навіть власних батьків!) як само собою зрозуміле. А якщо серед студентів або старшокласників і зустрічаються переконані тверезники, то їх можна перелічити на пальцях…

Тому в сучасних умовах стрімкої алкоголізації, як ніколи, треба пам'ятати, що зберегти здоров'я на все життя, а тим більше — досягти щастя та довголіття зможе лише той, хто не потрапить у пастку «культурного» вживання алкоголю.

«ЯК ЖЕ МОЖНА НЕ ВИПИТИ НА СВЯТО?»

Свято — це радість. Це привід зібрати всіх своїх, побачитися, поспілкуватися. Для чого ж у такому разі алкогольні рідини? Жодній живій істоті (звісно, крім так званої homo sapiens) не спадає на думку труїти себе від радості наркотичною речовиною!

На жаль, у нашому суспільстві сформувалася певна спільнота людей, яка вважає С2Н5ОН обов'язковим і незамінним атрибутом кожного свята. Звичайно, абсурдно звинувачувати їх у цьому. Просто їхня свідомість з ранніх років покалічена проалкогольним вихованням… Але й дозволяти їм нав’язувати звичай отруюватися здоровій частині нашого суспільства у жодному разі не припустимо!

Пияцтво «пустило глибоке коріння в нашому побуті і породило цілу систему диких питтєвих звичаїв, — говорив ще на початку минулого століття видатний психіатр і громадський діяч, академік Володимир Бєхтєрєв. — Ці звичаї вимагають пиття і пригощання вином при всякому випадку…»

Але ж тільки останнім ступенем моральної деградації можна пояснити той факт, що люди почали збиратися разом не для того, щоб привітати одне одного зі святом, розкрити одне одному свої кращі душевні пориви, а з іншою, набагато примітивнішою, метою: «культурно» отруїти себе і своїх рідних розчинами етилового спирту. При цьому, звісно, і почесті виголошуються не справжнім «винуватцям» торжества, а алкогольній наркотичній отруті.

Алкоголь — ворог свята і відпочинку, він виключає саму його можливість. Будь-які дози алкогольних розчинів пригнічують природне прагнення людини до справжньої радості, заглушаючи її істинні почуття наркотичним «кайфом», емоційним сурогатом. Через вживання пива або вина святковий день втрачає своє етичне та фізіологічне значення як день відпочинку і душевного піднесення.

Тож давайте, нарешті, перестанемо вдавати, що нас і наших дітей не стосуються ці дикі, нав’язані нашому суспільству ритуали самоотруєння алкогольними рідинами, що підтримуються страшенною, впертою необізнаністю населення щодо етанолу!

Насильство над організмом та знищення генофонду, що прикриваються гарними фразами і тостами з посиланням на так звані «традиції», не може бути визнано нормою жодною тверезомислячою людиною.

Усі наші свята повинні стати тверезими вже зараз, інакше в недалекому майбутньому у ритуальне поклоніння етиловому дияволу будуть назавжди втягнуті наші діти!

«А НА ВЕСІЛЛІ? АДЖЕ ЦЕ ТРАДИЦІЯ!»

Коли починаєш переконувати, що вживання алкоголю (особливо у свята) нічого не приносить, окрім шкоди — багато хто, навіть погоджуючись з основними положеннями, виставляє раптом такий аргумент: а як же можна не випити, наприклад, на весіллі? Як можна порушити «традицію»?!

Насправді на Русі існувала протилежна, славетна традиція, яка забороняла нареченому і нареченій пити вино. У цьому звичаї відзначилася мудрість народу, що охороняв себе від виродження. І заради наших майбутніх поколінь цієї традиції і нині потрібно суворо дотримуватися!

У наші дні медицині вже достовірно відомо, що якщо зачаття відбулося в період, коли зародкова клітина знаходилася у стані «сп'яніння», то діти дуже часто народжуються розумово або фізично відсталими. Якщо наречені всупереч усякій розсудливості вип'ють «за здоров'я» — ось тут якраз ніякого здоров'я і не вийде: вони мають всі шанси підкласти під здоров'я своєї дитини бомбу сповільненої дії, раз і назавжди отруївши її і своє життя.

Саме охорона життя і здоров'я майбутньої дитини лежить в основі славетної давньої традиції, згідно з якою на весіллі не прийнято пити вино. Алкоголь і наречені не сумісні за жодних умов!

Як би не намагалися переконати нас в протилежному захисники «звичаїв», масова культура і проалкогольна пропаганда, вживання алкоголю на весіллі є особливо шкідливим і навіть злочинним. У день, коли створюється сім'я і, можливо, зароджується життя майбутнього її члена, плюндрувати своє майбутнє шампанським чи іншими спиртними «напоями» — не просто блюзнірство, а важкий злочин!

«ПРИПИНЮ ПИТИ, КОЛИ ЗАХОЧУ!»

…Так думали багато нещасних заручників хімічного задоволення. Звикаючи, немов собачки Павлова, радіти кожному акту алкогольного самокатування, людина поволі, проте впевнено втрачає свободу вибору. Їй уже й на думку не спаде відмовитися від «частування» токсичною речовиною, яка цей стан викликає. А на відміну від стану природної радості, відчуття алкогольної ейфорії характерне тим, що при його повторенні розвивається неконтрольоване прагнення відчувати його знову і знову.

Уявімо собі абсолютно антигуманний, але, на жаль, дуже часто повторюваний у наш час експеримент: добрий знайомий пропонує трішечки отруїтися пивом (рідше — шампанським, вином, більш концентрованими розчинами) за його рахунок. Якщо жертва експерименту погоджується — вона не лише прирікає свій організм на чергове «зґвалтування» сильнодіючою наркотичною отрутою, а й розкриває свою залежність від даної речовини, що дозволяє тому, хто «пригощає», успішно втілювати у життя стратегію маніпулювання свідомістю і поведінкою жертви.

Будь-яке, навіть, здавалося б, дріб'язкове, захоплення алкоголем (як і будь-якою іншою наркотичною речовиною) непомітно для його жертви стає потягом, пристрастю, і, нарешті, залежністю. Запускається перевірений механізм деградації людини.

Проте фізіологічні страждання, що їх зазнає організм з вини цих систематичних отруєнь — ніщо порівняно з тими докорами сумління, які якраз і намагається заглушити черговою дозою алкогольного розчину жертва «безневинного» захоплення.

Таким чином, людина потрапляє в зачароване коло: фізичні страждання змушують її знову і знову отруюватися розчинами етанолу, а постійні психологічні самокатування продовжують викликати чимраз жорстокіше виснаження організму.

«НАШ НАРОД ЗАВЖДИ ПИВ, І ДОСІ НЕ ВИМЕР»

Багато хто любить повторювати, що наш народ завжди пив, п'є і буде пити. Таке переконання навмисно підтримується величезною кількістю спеціально сфабрикованої «народної» творчості: це і пісні, і кінофільми, й інші художні твори. Всі вони змальовують яскраві картини безперестанного вживання алкоголю нашими предками, виставляють наш народ таким, що вічно п'є, гуляє і пишається своїми п'яними «традиціями».

Картини ці, завуальовані гумористичним жанром оповідання, настільки міцно вкоренилися у народній свідомості, що дуже рідко комусь спадає на думку перевірити цю «істину».

Насправді вік «традиції пиття» — не більше двох-трьох століть. Але об'єми поглинання алкогольної наркотичної отрути до сухого закону 1914 року ніколи не перевищували 4-5 літрів на душу населення за рік! А звертаючись до історії слов'янських народів до XVI століття, ми взагалі не знайдемо слідів масового вживання алкогольних виробів. Тверезість була національною рисою нашого народу.

Нині завдяки майстерно проведеній пропаганді населення України дійсно стає таким, яким його десятиліттями прагнули змалювати недоброзичливці: ми п'ємо близько 20 літрів абсолютного спирту на рік… На жаль, усе найгірше і найбільш згубне набагато швидше, ніж що-небудь добре, переноситься з рекламних щитів та телеекранів у наше реальне життя.

«ХІБА МОЖЛИВО ПРИБРАТИ АЛКОГОЛЬ?»

Відтоді, як у нашу масову культуру просочилися фільми, пісні та інші «творіння», що реабілітують і прославляють вживання розчинів етилового спирту, в свідомості народу міцно вкоренилася думка про неможливість існування без самоотруєнь.

Яким же великим буває здивування звичайного жителя п'яної України, коли він дізнає΄ться, що дві третини населення планети, виявляється, живуть тверезо! Народи багатьох країн світу вільні від усіх лих, пов'язаних з виготовленням, продажем і вживанням алкогольних сумішей. Вони свідомо вибрали й утвердили для себе (а отже, і для всіх своїх нащадків) тверезий спосіб життя.

За даними Міжнародної Академії тверезості, у 41 державі світу діє абсолютний сухий закон, а ще в 40 країнах — закони, що охороняють тверезість населення.

Наприклад, у такій невеликій країні, як Бангладеш, за даними ВООЗ, зібраними у 2003 році, 87,4% чоловіків і 99,7% жінок ніколи в житті не пробували алкоголь. Мусульманське населення арабських країн (Іран, Лівія, Пакистан, Йорданія, Саудівська Аравія та багато інших) друге тисячоліття живе тверезо і не збирається скасовувати «сухий закон».

І в наший країні був період розквіту всенародної тверезості: впродовж 1914–1924 рр. споживання алкоголю на душу населення наблизилося до нуля, складаючи 0,1–0,2 л. Встановлюваний усюди за ініціативою місцевих органів влади «сухий закон» мав благодатний вплив на розум і мораль нашого народу. Навіть незважаючи на його швидке скасування, споживання алкоголю в країні ще довго не перевищувало 2,0 літрів на душу населення, і лише у 60-х роках минулого століття почалося катастрофічне зростання цього показника.